Єдина в Європі діюча водяна кузня знаходиться в селі Лисичево, Іршавського району, Закарпатської області. Називається вона Гамора. Від неї і справді багато гамору, коли працює молот. Але назва, скорше всього, походить від нім. Hammer - молот, або від прізвища засновника.
Згадки про неї датуються 1850м роком. Кузні подібної конструкції, що працювали від сили води, були поширені по всій Австро-Угорщині. Але всі вони вже давно перетворились на музеї і тільки наша працювала до останнього - до повені 1998 року, від якої сильно постраждала. Але згодом її частково відремонтували і досі кують лопати та інші господарські знаряддя для потреб Лисичева і навколишніх сіл.
Також її можна відвідати як музей.
Принцип дії: Від місцевої річечки Лисичанки був відведений спеціальний канал. Кузня стоїть у долинці, нижче рівня води у каналі. Із нього вода тече по спеціальному дерев`яному жолобу-кориту, який розташований вздовж стіни під самим дахом. Якщо робота молота не потрібна, вода спокійно тече до самого кінця жолоба і звідти спадає гуркітливим водопадом. Якщо ж потрібно запустити молот, спеціальним ричагом відкривається отвір у жолобі і вода починає падати на колесо. Воно крутиться і приводить у дію величезний молот.
Всі конструкції зроблені із дерева, тому про герметичність говорити не доводиться. Якщо є бажаючі пройти крізь задні двері, доведеться прийняти душ. Місцями дерево поросло водорослями, почорніло... Може це мені тільки здалося, але виглядало так, ніби вся ця конструкція може в будь-який момент розвалитися. Напевно доводиться щороку міняти деякі деталі.
Жолоб із водою і два колеса, вздовж задньої стіни кузні.
Всередині кузні панує творчий безлад. Із освітлення хіба відчинені двері і вогонь у печі, де розігрівається метал, та ще кілька ламп, які майже не розвіюють морок. Стіни прикрашені живописними чорно-сірими розводами та розписані вздовж і впоперек різними розрахунками. Підлога вкрита шаром сажі. По кутках звисає чорна павутина.
А ось і головний роботяга. Поки непорушно спочиває.
Це другий. Недіючий.
А ось можна спостерігати за роботою. Великим молотом надають виробу основної грубої форми, а потім, при потребі, доводять його вручну звийчайними ковальськими молотками.
З 2007 року тут в самому кінці червня проводиться фестиваль ковалів. Вони працюють у дворі кузні "традиційним" способом. А Лисичевські ковалі по-свому. Гості мають змогу подивитись за роботою як одних, так і інших. Це все відбувається під супровід різноманітних фольклорних колективів, яким не завжди вдається перекричати навколишній стукіт-гуркіт. Але це зовсім не псує свята :)
По закінченню фестивалю, ковалі чіпляють свої вироби на імпровізоване дерево, де вони залишаються іржавіти в якості пам`ятника-згадки про подію.
