Про найстаріше дерево України, останнім часом, не писав хіба що лінивий... А все через те, що наша держава (якщо я не помиляюсь) недавно приєдналася до якоїсь там європейської конвенції щодо "інвентаризації" і збереження дерев-старожилів. В цивілізованому світі на них вже давно звернули увагу. Все вже знайдено-описано-поліковано, взято під охорону і навіть створено особливі еко-маршрути від дерева до дерева. У нас все ще тільки зароджується. Та менше з тим...
Поки що найстарішим деревом, яке було знайдене на нашій території виявився дуб, віком чи то 900, чи 1100, чи 1200 років. Важко точно порахувати вік дерева, поки його не спиляєш :). Тьфу-тьфу-тьфу... Сподіваюсь, це ніхто не сприйме буквально...
Обхват стовбура - понад 9 метрів. Не знаю, як його заміряли, бо стовбур дуже нерівний, весь у наростах. Але повіримо.
Росте цей релікт у селі Стужиця, Великоберезнянського району, Закарпатської області. Саме село знаходиться на території Ужанського природного парку і, здається, по ньому проходить котрийсь із еко-маршрутів. Біля дерева облаштували пізнавальний стенд і альтанку за кошти.... кого б ви подумали? Уряду Норвегії!!! Якось аж соромно... Вказівники в горах спонсорує Польща, інфо-стенди - Норвегія...
Раніше в цій місцині росли цілі гаї ось таких гігантів-красенів, але в 17 столітті їх порубали. Лишили кілька штук в ряд, ніби для позначення якоїсь межі. Трохи далі від Дідо-Дуба на одній лінії видніються ще кілька вже далеко не молодих дубочків... Вони теж вражають, але ніяких стендів там уже нема. Зате на їхніх гілках зручно сушити опори для копиць сіна, а в боки упирати всякий господарський непотріб...
Тільки один з дубів отримав у селі власну назву - Дідо-Дуб. Селяни охоче розповідають легенди про вепра-патріарха, на лобі якого в шерсті застряг жолудь і саме він, ніби-то, й посадив випадково цей дуб... А ще про братів, які ворогували через землю і розділили свої поля дубами... А ще про жіванів-розбійників, які часто зупинялися під деревом і, звісно ж, ховали награбоване добро у дуплах...
Проскакувала інформація, що у тій ж таки Стужиці знайдений Дуб-Чемпіон, який ще на сотню років старший за "Діда", але в селі про це нічого не чули...
Подумати тільки... Таке ж листя шелестіло на цьому дереві ще за часів Київської Русі!!! Скільки кам`яних і цегляних споруд тої епохи зникли з поверхні землі, скільки знарядь, зброї зіржавіло-зітліло...
А дуб стоїть. Більше того, щоосені рясно всіває землю крупними жолудями. Тільки й чути то тут, то там їх глухий стукіт.
А ще селяни запевняють, що у цього дуба дуже позитивна енергетика і він лікувальний. Треба притулитися до нього і трохи постояти. На собі перевірено! Настрій наступні кілька днів був особливо піднесений!
Наприкінці 18 століття поруч із дубом побудували невеличку деревянну церкву. На жаль, зараз вона оббита бляхою і обшита білою ламберією... Ех, який туристичний потенціал мала б ця місцина, якби поруч із чудом природи стояла і пам`ятка деревяної архітектури у первісному вигляді!!!
Ось приблизний коментар місцевої мешканки: дерев`янна церква має в музеї стояти, а в селі такого ніхто не хоче... Де ж таке бачено? Скажуть, село якесь бідне, або люди недбалі.
