Землі навколо вулканічного хребта Гат (Хат), що простягається від Мукачева до Іршави, вже з давних давен були обжиті людьми. Навколо цих невисоких гір знайдено чимало городищ різного віку, а в самих горах відомо кілька печер антропогенного походження. Можливо, вони ровесники тих давніх культур, а може виникли всього кілька століть назад.
Про одну з них в інтернеті згадувалось як про катакомбну церкву. Знаходиться вона біля села Негрово, Іршавського району.
Час виникнення печери невідомий, як і її призначення. Є версія, що це була шахта для видобутку корисних копалин. Поблизу є село Мідянка. Дехто вважає, що назва походить від "мідь", і ніби-то саме її тут і видобували. Але, наскільки мені відомо, покладів міді в цих краях нема, а назва сусіднього села цілком імовірно походить від "мед", по-місцевому "мід". Та й стіни, як для шахти, оброблені занадто акуратно і порода більше схожа на звичайний туф.
Можливо вона була видовбана для схованки на випадок нападів кочівників. Крім того, селяни згадують, що в ній переховувались люди під час Другої світової.
І, нарешті, дехто вважає, що там жили монахи-схимники, або, що там була невеличка церковця. Зокрема, в цьому переконаний вчитель історії Синишин Михайло Іванович, який любязно погодився показати нам цю місцину. Два короткі відгалуження від одного з коридорів він називіє келіями. А загальний план ходів йому нагадує хрест. Приблизний план можна бачити на малюнку.
До печери колись вели два входи. Зараз один із них завалений камінням. Інший вхід ззовні виглядяє дуже вузьким. Він і справді невисокий, бо його замулило листям і землею, але в глибині коридорів можна стояти майже не згинаючсь. Та перші метри таки доводиться долати накарачках.
Даігональний хід, як і два інших, закінчується тупиком. І тут всюдисуще сміття...
Паралельні коридори закінчуються неглибокими калюжами. Навесні, напевно, тут більше води. Жодної живності я в ній не помітила.
Прямі коридори з`єднуються між собою перемичкою із "порогом".
Завалений вхід. Вигляд зсередини.
На стінах і стелі добре видно сліди від знарядь, якими довбали камінь
Одна з "келій". Завалена брилами каміння і сміттям.
Друга більш охайна і в ній є навіть "крісло".
На стінах у багатьох місцях є виїмки. Напевно, колись туди вкладали свічки.
Другий коридор також закінчується калюжою.
Верхівка гори над печерою вся зрита ямами.
Тут діють десятки "приватних" нелегальних кар`єрів для видобутку плиток андезиту, яким так зручно облицьовувати стіни і паркани. У навколишніх селах існує своя ієрархія серед "геологів", свої ділянки. Причому андезит буває сірим, а буває іржавим. Сірий вважається кращим. Через ці копанки нищиться ліс, підкопуються дерева, порушується структура грунту. Вантажними машинами довкола проторені численні колії. Але лісники всього цього ніби не помічають. Незабаром через таку стихійну "кар`єрну" діяльність може зникнути і відвідана нами печера, і печера біля Арданова, і відоме Арданівське городище X-VII i IV-III ст. до н.е.
Купи добутого каменю на продаж можна побачити практично біля кожної хати.
Сумно. Але у місцевих жителів завжди є виправдання: а що робити, коли держава, така-сяка, не забезпечує робочими місцями? Так само і з лісом, і з безмірним видобутком гальки із Тиси... Людина завжди шукає легких шляхів і швидкого збагачення. Така вже її природа.
