Унгваріт (Унгварит)

   В дитинстві, у купі сірого гравію на дачі я дуже любила вишукувати зелені камінці. Вони були такі гарні, яскраво-салатові (особливо, коли були вологі), що аж світилися серед решти нецікавих сірих булижників. Пізніше я дізналася, що це - унгварит, камінь, названий в честь мого міста!

   Про нього якось мало інформації, що й не дивно. Хоч він і красивий, але для ювелірної справи не дуже підходить - занадто крихкий. Та й поширений, наскільки мені відомо, лише у Вулканічних Карпатах поблизу Ужгорода, Мукачева і ще десь у Румунії. 

Останнім часом я кілька разів бачила вироби із "унгваріту" серед яток із закарпатськими сувенірами, але можу запевнити - це що завгодно, лише не унгваріт! Але звідки це знати простодушним туристам?

   Цей камінь був знайдений і описаний у 1839 році поблизу Ужгорода, а назву свою отримав від старої назви міста - Унгвар. Пізніше виявилось, що це не самостійний мінерал, а тонкозерниста суміш уже давно відомого опалу із контронітом, монтморілонітом, лимонітом, іноді з халцедоном. 

Унгваріти можуть мати різне забарвлення: зустрічаються салатові, зелені, жовтуваті, коричневі, бурі, білуваті. Вони можуть бути однотонними, або смугастими, плямистими. Відрізняються вони також блиском, "консистенцією". Загалом вони не прозорі, але декотрі на тонких сколах дуже гарно просвічують.   

   
   Унгваріти - свідчення вулканічної діяльності в Карпатах. Вони утворились внаслідок виділення гелю, який містив багато різних елементів. Цією сумішшю наповнювалися порожнини і тріщини в андезитовій магмі, коли вона вистигала. Вони вважаються пізніми, низькотемпературними мінеральними сполуками.

   Свою колекцію я збирала в основному в Оноківському і Оріховецькому кар`єрах. Але вважається, що найбільше їх у Кам`яниці, у великому андезитовому кар`єрі. Інша назва унгваріту - хлоропал. Але її можна вживати, наскільки я розумію, лише для зелених каменів.

   Коричневі екземпляри більш схожі за консистенцією на опал і, напевно, могли б використовуватись в якості ювелірних каменів, але вони не такі гарні як зелені.

А ще є смугасті.

   Під дією висушування і коливання температур унгваріти руйнуються і перетворюються на кольоровий порошок. Причому ось так руйнуються саме зелені камені! Десь читала, що жителі сіл біля Ужгорода використовували його для фарбування свого житла, але якщо це колись і було - то дуже давно :). А взагалі - прикро. Часом принесеш глибу гарного салатового унгваріта додому, а він на другий день висохне, потріскається і його руками можна розламати на нефоремні дрібні кусочки з гострими краями.